Формувальне оцінювання спрямоване на індивідуальну роботу з кожним вихованцем. Воно безпосередньо пов'язане з новим осмисленням навчального процесу, в якому вихованець поряд з педагогом стає суб'єктом навчання, та передбачає відмову від жорсткої звітності та розвиток нової оціночної практики.
Формувальне оцінювання спрямовують на з'ясування індивідуальних проблем в опануванні здобувачем освіти програмовим матеріалом та запобігання утруднень на подальших етапах навчання. Задля цього педагог здійснює постійне спостереження за динамікою розвитку особистісних якостей вихованця, рівня сформованості у нього певних навчальних дій, що співвідносяться з очікуваними результатами, сприяє формуванню впевненості щодо власних можливостей та навичок. За потреби коригує навчальний поступ вихованця.
Формувальне оцінювання бажано здійснювати в психологічно комфортних умовах, що передбачають рівноправний діалог між здобувачем освіти та педагогом. Оцінювальну діяльність, зазвичай, розпочинають із самооцінювання здобувачем освіти власної роботи (або взаємооцінювання результатів навчання здобувачами освіти) і завершують оцінюванням результату педагогом.
Пропонуємо алгоритм діяльності педагога під час організації формувального оцінювання:
1. Формулювання об'єктивних і зрозумілих для здобувачів освіти навчальних цілей. Педагог спільно зі здобувачами освіти розробляє й обговорює цілі заняття. Ціль має бути вимірною, щоб через оцінювання була можливість з'ясувати, на якому рівні вона досягнута.
2. Визначення разом зі здобувачами освіти критеріїв оцінювання. Обговорення зі здобувачами освіти критеріїв оцінювання робить оцінювальну діяльність прозорою і зрозумілою та сприяє формуванню позитивного ставлення до неї. Під час добору критеріїв оцінювання для кожного конкретного навчального завдання / системи навчальних завдань слід враховувати, що критерії - це набір якісних характеристик результату навчання, які використовуються для формулювання оцінювального судження щодо нього.
3. Формування суб'єктної позиції здобувачів освіти у процесі оцінювання. Для організації самооцінювання і взаємооцінювання можна використовувати різноманітні інструменти зворотного зв'язку. Щоб зворотний зв'язок був зрозумілим і чітким, доброзичливим та своєчасним, важливо не протиставляти дітей одне одному. Доцільно акцентувати увагу лише на позитивній динаміці досягнень дитини. Труднощі у навчанні краще обговорювати індивідуально, аби не створювати ситуацію колективної зневаги до дитини. Під час взаємооцінювання доцільно формувати уміння коректно висловлювати думку про результат роботи один одного, ділитись досвідом щодо його покращення. Це сприяє розвитку критичного мислення, формуванню адекватного ставлення до зауважень, рекомендацій, зміцнює товариськість та відчуття значущості кожного в колективі.
4. Створення умов для формування уміння здобувачів освіти аналізувати власну навчальну діяльність (рефлексія). Під час навчальної діяльності пропонується спрямовувати вихованців на спостереження своїх дій та дій товаришів, осмислення своїх суджень, дій, учинків з огляду на їх відповідність меті діяльності й визначення кроків подальшого навчання з метою покращення результатів.
5. Корегування спільно зі здобувачами освіти підходів до навчання з урахуванням результатів оцінювання. Корекція виконаної роботи буде одним із важливих елементів процесу поетапного формування навчальних дій. Педагог може привернути увагу вихованця на алгоритм виконання завдання, зразок, на основі якого виконувалося завдання, поставити орієнтувальне запитання тощо. Вибір інструментів корекції здійснюють з урахуванням психологічних особливостей дитини та рівня опанування нею навчального матеріалу. Під час корекції краще надавати перевагу індивідуальній роботі.
Об'єктами формувального оцінювання можуть бути як процес навчання здобувачів освіти, зорієнтований на досягнення визначеного очікуваного результату, так і результат їх навчальної діяльності на певному етапі навчання.
Результати формувального оцінювання бажано виражати вербальною оцінкою здобувачів освіти, що характеризують процес навчання та досягнення вихованців. При цьому педагог озвучує оцінювальне судження після того, як висловив/ли думку вихованець. Також пропонуємо врахувати, що оцінювальне судження педагога слугує зразком для наступних оцінювальних суджень вихованців під час самооцінювання і взаємооцінювання.
Основою формулювання оцінювальних суджень можуть бути очікувані результати навчання, окреслені в навчальній програмі. Педагогу пропонується співвідносити результат виконаного завдання з описом характеристики результатів навчання, конкретизувати його відповідно до змісту завдання, передбаченого для досягнення очікуваного результату, та озвучити оцінювальне судження. В оцінювальному судженні розкривають прогрес здобувачів освіти та поради щодо подолання утруднень, за їх наявності, у досягненні очікуваних результатів навчання відповідно до програмових вимог. Оцінювальне судження, зазвичай, виражає не лише емоційне сприйняття результату роботи вихованця, його прогресу, а розкриває суть досягнутого дитиною результату відповідно до конкретних очікувань. Бажано не допускати формулювання оцінювальних суджень, що принижують гідність дитини.
